У інтервʼю відомому журналі Vogue Олена Зеленська зізналась, як їй вдається знаходити у собі сили. Вона відповіла на питання про те, які ж саме відчуття вона має після року повномасштабного вторгнення.
Олена зʼявилась у класичній блузці з бантом на шиї, темних брюках з пояском та зі своєю фірмово укладкою, про яку ми писали раніше.
"Навряд чи я можу відокремити себе від інших: стан той самий, відчуття ті самі", - відповіла Олена Зеленська.
"Адреналін, що тримав увесь цей час, вичерпується. Скільки ще бігти, не ясно, але розуміємо, що бігти треба, тому маємо розраховувати сили. Тримає відповідальність, робота. Коли знаєш, що день розпланований, немає часу замислюватися над тим, скільки ще чекати. Якщо трапляється вихідний, це не йде мені на користь, кажу точно".
Олена Зеленська поділилась, що життя у такій реальності дається доволі складно, а навʼязливі думки охоплюють у будь-який вихідний. Минулого року Перша леді запустила програму ментального здоров’я, яка має на меті допомогти нашому незламному народу якомога легше переживати наслідки російського вторгнення. Олена також поділилась тим, коли і як вона вперше придумала концепцію програми.
"Я не могла спокійно спостерігати за тим, що відбувалося, — відповідає вона. — Довкола тригер за тригером. Пам’ятаєте фото з Бучі, на якому маленький хлопчик біля могили матері в їхньому власному дворі? Коли усвідомлюєш обсяги наших трагедій, розумієш, що все суспільство живе в напруженні — і це не мине без наслідків, на жаль. Тому я скористалася своєю можливістю зібрати ініціативних людей, які мають вагу в різних сферах суспільно-політичного життя в Україні, й запустила цю програму".
Очевидно, що рік без відпочинку прожити надзвичайно складно. Постійні відрядження, зустрічі та проєкти виявляються надзвичайно виснажливими не лише для тіла, а й для розуму.
"Дуже хочеться у відпустку, але про неї не дозволяю собі думати, тому що то печальні думки, — усміхається перша леді. — І дуже хочеться, щоб діти період війни пережили без значних травм. Ми працюємо з ними, проте будь-хто може спитати: а навіщо вчитися — хто знає, що буде завтра? Ніхто не знає, але підтримувати віру в завтра треба, адже все буде добре. І я повторюю "все буде добре", як мантру, і сама вірю в неї".
